Спробую в цій статті осмислити досвід дистанційного навчання НТУ ХПІ та ТНТУ шляхом опису (порівняння) відповідних інструментів web 2.0, на основі інформації, отриманої під час семінарів в ХПІ та в ході спілкування з колегами. Чи знання web 2.0 автоматично призводить до появи нової концепції “Навчання 2.0″? Чи, можливо, є ще якісь аспекти, окрім інструментів?
Отже, продовжую аналізувати події семінару з дистанційного навчання в НТУ ХПІ (ІХ Міжвузівська школа-семінар «Сучасні педагогічні технології в освіті» 1-3 лютого 2011 р. [1]) та осмислюю власну “модель навчання” як викладача, довкола якого вирує вся і все.
Для початку процитую: “Як відомо, дистанційне навчання – це технологія, що базується на систематичному використанні Інтернету для організації навчального процесу і визначається не рівнем обладнання, яке встановлене в університеті, а рівнем володіння педагогічними технологіями викладачами університету. Тому головним є підготовка кадрів, які володіють методиками дистанційного навчання” [2] Але, “як відомо” (дуже гарне посилання в нікуди, а проте дуже авторитетно звучить), педагогіка – це “наука про виховання, освіту і навчання молодого покоління” (термін походить з давньогр. παιδαγωγική – «мистецтво виховання», від παῖς – «дитина» й ἄγω – «веду») і є, по суті, продуктом радянської ідеології та відповідної моделі виховання людини. Для порівняння: у Європі давно йдеться про “антропогогіку” як “різноманітність форм” розвитку (нова назва свідчить про новітню антропологію, антропоцентризм і гуманізм, походить від давньогр. ἄνθρωπος − «людина» й ἄγω – «веду»).
Я також усвідомив для себе, що “ієрархічна” (тобто “тоталітарна”, “авторитарна”, “згори-вниз”) модель навчання сьогодні застаріла, їй на зміну приходить “соціальна” (тобто “колективна”, “мережева”, “web”, “розподілена”, “рівний-рівному”) модель навчання. Ось цікава публікація про це та доведення у вигляді педагогічного експерименту – Людмила Дробышева,Елена Пугачёва “Обучение на «грани хаоса»”. [3]

У цьому сенсі знання викладачами інструментарію web 2.0 життєво необхідне, тому що ми насправді не “володіємо інформацією” – ми вчимо(ся) “керувати потоком навчальної інформації” (викладач – це тьютор, навігатор) , ми “хаос” перетворюємо на “порядок”, користаючи з його (хаосу) внутрішньої активності та креативності (згідно з І.Прігожиним та І.Стенгерс «ORDER OUT OF CHAOS» [9]). Відповідно, знання – це не обсяг інформації, “втиснутий” у голови студентів, а їхні вправно сконфігуровані інформаційні компетенції.
Наступна сторінка ->
Сторінки: 1 2 3